Петро Голубка: “Головні перемоги–попереду!”

holubkaПропонуємо вашій увазі інтерв'ю Петра Голубки прес-службі Долинської міської ради ( http://rada.dolyna.info ).

Наша розмова – з  майстром спорту міжнародного класу, майстром спорту України Петром Голубкою. Недавно він повернувся з Польщі, де в місті Руднік-над-Сяном відбувся шаховий фестиваль.  В головному його турнірі Петро Голубка  впевнено увійшов до числа переможців, здобувши почесне  друге місце. Це ще одна сторінка успіху нашого земляка…

Петре, розкажіть, що спонукало Вас сісти за шахову дошку?

Цікавість. У п’ять з половиною років дідусь показав мені  перші шахові ходи. Захопився грою. Згодом обіграв сестру, а потім і дідуся. Моїм першим тренером був Ігор Пицьків, нині покійний.  Далі – Іван Мазуркевич  та Ігор Кобилянський. Коли я був малий,  тренери їздили зі мною на змагання. Зараз я в такому віці коли є  таке  поняття,  як секунданти. Колись вони  на дуелях були, а тепер в шахових змаганнях. Але в мене поки що секунданта нема, бо не можу собі дозволити. З іншого боку й потреби нема.

Першу свою перемогу пам’ятаєте?

–Авжеж пам’ятаю. Це був 1997 рік. У приміщенні шахового  клубу, де  тренер Ігор Пицьків навчав нас, відбувся турнір.  Я виконав нормативи  на  четвертий розряд.

Гросмейстер – талант чи велика  праця  над собою?

–Гросмейстер – це велика  праця. Щоб стати ним, потрібно багато працювати.

На кого з відомих шахістів рівняєтесь? Хто для Вас у шаховому спорті є взірцем?

–Взірців нема. Рівняюсь на багатьох. Наприклад третій гросмейстер світу Хосе Рауль Капабланка, мабуть найвидатніший за всю історію шахів. Зізнаюсь, більше на талантів рівняюсь, аніж на працьовитих людей.

– Ви постійно берете участь в багатьох  шахових турнірах. Які з цьогорічних  найбільш пам’ятні?

–Турнір  наприкінці серпня у другому за величиною місті Швеції  Гетеборзі.  Це місто дуже  цікаве для туристів. Там є  сучасний порт і  величний середньовічний  замок, на який ніхто із  числених завойовників не наважувався напасти.  Шаховий турнір видався успішним. Перші дві партії я виграв. Якби виграв третю, то  став би гросмейстером. Але  головні перемоги – попереду.  Бути четвертим серед десяти учасників  це теж непоганий результат.  Я представляв Україну. Були  також шахісти з Данії, Норвегії, Литви, Ізраїлю.

Чи бувають під час змагань курйозні, смішні випадки?

–Бувають але не зі мною. (усміхається)

А з іншими учасниками?

–Хтось їхав в одне місто, а приїхав в інше, бо переплутав потяг  і  напрямок. Або під час ігор натовп  шумить. Шахи ж вимагають ідеальної тиші.  І шахіст починає жестами показувати,  аби були тихіше. Буває таке, що шахіст випадково не  свій  годинник перемикає, а годинник сусіда. В турнірах високого рівня,  наприклад, в Гетерборзі,  кожен окремо має годинник, а не два годинники поруч.

Поїздка на турніри це завжди немалі витрати. Чи маєте меценатів, спонсорів?

–Інколи допомагає міська чи районна влада. Раніше допомагала й Івано-Франківська. Сьогодні найчастіше самому доводиться шукати кошти на турнір.

У скільки в середньому одна поїздка обходиться?

–Якщо їхати до Польщі, то це не менше 30 євро. Якщо  до Швеції –  приблизно 200 долярів. Іще  на їжу і проживання треба 100-150 долярів. Я стараюсь замовляти квитки по Інтернету. Інколи  є акції і великі знижки.

Шахи розвивають інтелект?

–Людина повинна  всебічно розвивати свій світогляд. Бо  кар’єра  – це не основне досягнення. Якщо людина духовно бідна,  то і життя її  скучне. Якось я прочитав книгу, в якій  науково доведено, що чемпіони світу і гросмейстери, які були  інтегровані в якусь сферу діяльності  мали успішну кар’єру й  особисте життя.  А в тих, хто  виділяв час лише на спорт, сон  і поїздки  – помирали швидко і як  шахісти, і як люди.  Природу не обдуриш.

Надто занурюватись і віддавати свої сили шахам небезпечно. Наприклад, 20-річний  російський гросмейстер Іван Букавшин помер. А міг би жити. Він був фанат шахів, віддавав їм кожну вільну хвилину. З одного боку, якби він цього не робив то нічого б не  домігся. З іншого боку , оця гонитва цивілізації невідомо куди, цей  поспіх жити знищили  його. Акселерація для людства не є доброю річчю.

А як ставитесь до поєдинку шахіста і комп’ютера?

–Нейтрально. Для шахістів тисячі ходів – це як гра  «камінь,  ножиці, папір». Всі комбінації уже придумані і зіграні. В шахах нічого нового,  окрім деталей, нема.

Скільки часу віддаєте шахам?

–В середньому годину в день. У листопаді 2013 року я брав участь у Києві у всеукраїнському семінарі – офіційному заході, покликаному підвищити суддівську і тренерську кваліфікацію. Прослухав лекції  і дізнався багато корисного.

Шахи – як іноземна мова. Краще присвячувати  їм годину щоденно, а не  декілька годин  раз на тиждень, щоб не перезавантажувати  нервову систему.

Ким ви себе бачите  за шахами?

– Мабуть, я би міг бути міжнародним дипломатом чи  менеджером великої  фірми. (усміхається).

Україна перспективна країна для розвитку шахів?

– Дуже перспективна. В нас є всі умови.  Досвідчена Школа тренерів  й багато    перспективних шахістів створюють  підґрунтя для великого стрибка у  шахову висоту.

Переконаний –  головні перемоги попереду.

Ми  дякуємо Петрові за цікаву розмову, бажаємо   нових перемог, успіхів,  здобути титул гросмейстера.  Віримо, що незабаром  про шахову Долину і шахову Україну заговорять в світі по – новому!

Розмовляла Г. Максимів


Comments

Петро Голубка: “Головні перемоги–попереду!” — 2 коментарі

  1. Не згадав Петро ще про одного тренера- свою маму. Коли вйого мама працювала лікаркою у Болехові то там щодня за моєю порадою вона завантажувала свого маленького 6-тирічного сина шаховими задачами з підручника для початківців і за правильно розв’язану задачу купувала йому морозиво. Він ще маленьким успішно розв”язував задачі і то досить складні. Пізніше щоліта грав з комп’ютером (ком’ютер тоді був рідкістю – 1996 рік,що придбав йому його дідо Володимир.Також, впродовж кожного року поки Петро вчився у школі, у Вигоді кожної неділі проводились змагання з шахів між любителями цієї захоплюючої гри спочатку у шаховому клубі ПРОМЕТЕЙ смт. Вигоди, а потім, коли його закрили, у школі де працював дідо Володимир. На такі змагання включався і Петро. Уже в 13-16 років він займав перші місця. Вважаю, що шаховий клуб стариків був найголовнішим тренером з шахів у Голубки Петра, бо Пицків працював з ним лише 1 рік, а інші згадані тренери епізодично день-дваперед змаганнями. Але найбільшим тренером Петра був сам Петро. Він міг сидіти щодня годинами сам з книгами, вивчаючи цю гру – на тренерів ми не мали статків.

  2. Не згадав Петро ще про одного тренера- свою маму Наталку. Коли вона працювала лікаркою у Болехові то там щодня за моєю порадою вона завантажувала свого маленького 6-тирічного сина шаховими задачами з підручника для початківців і за правильно розв’язану задачу купувала йому морозиво. Він ще маленьким успішно розв”язував задачі і то досить складні. Пізніше щоліта грав з комп’ютером (ком’ютер тоді був рідкістю – 1996 рік,що придбав йому його дідо Володими).Також, впродовж кожного року поки Петро вчився у школі, у Вигоді кожної неділі проводились змагання з шахів між любителями цієї захоплюючої гри спочатку у шаховому клубі ПРОМЕТЕЙ смт. Вигоди, а потім, коли його закрили, у школі де працював дідо Володимир. У такі змагання включався і Петро. Уже в 13-16-ти річному віці він займав перші місця. Вважаю, що шаховий клуб “стариків” був найголовнішим тренером з шахів у Голубки Петра, бо Пицків працював з ним лише 1 рік, а інші згадані тренери епізодично день-два перед змаганнями. Але найбільшим тренером Петра був сам Петро. Він міг сам сидіти над шахівницею щодня, вивчаючи годинами цю гру по книгах , бо на платних тренерів ми не мали статків.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *